Середньовічний Хотин

Незважаючи на те, що Західнополісько-волинський регіон був географічною та етнокультурною периферією українських земель, на його території впродовж досліджуваного періоду відбувались активні етнотворчі процеси. Але очевидно, що таке окраїнне, пограничне положення цього регіону та потужні міграції племен в середньолатенсько-пізньоримський періоди зумовили особливості етногенетичних процесів на його території. Наприклад, однією із етнічних основ формування етнокультурних спільнот в цьому регіоні в середньолатенсько-ранньоримські часи завжди були прийшлі племена, а в пізньоримський період вони були єдиною етнічною основою створення вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення. Це стосується також й знищення процесу етногенезу східних слов’ян і повна (чи майже повна) зміна населення в пізньоримський період.

Нова школа в Ужгороді згадується у 1580-х роках, у Мукачеві – 1627 р. У школі на ужгородській Цегольні в середині XVII ст. згадується руський вчитель М. Мамайдович. У цей же час виникли школи і в ряді сіл – Бедевлі, Чорному Потоці, Великій Копані, Чинадієві, Великих Лучках, Чорнотисові. У південних же районах, де проживало багато німецьких переселенців масово відкривалися протестантські школи. Усього в 1680-х р. на Закарпатті діяло щонайменше 40 шкіл.

«Поки вони чекають, співаються гімни і антифони; після кожного гімну чи антифону читається молитва.

Підкльошева культура ідентифікується як давньослов’янська шляхом встановлення ретроспективних зв’язків між нею і наступними археологічними культурами: пшеворською, а потім культурами історичних слов’ян: празько-корчацькою, пеньківською, північно-західними слов’янськими старожитностями VI – VII ст. [12]. Не можна погодитись із тими ланками, які стосуються празько-корчацької і пеньківської культур. Празько-корчацька культура виникла в Україні, а в Польщу вона потрапила після переселення туди її носіїв в часи великого розселення слов’ян. Пеньківська культура взагалі не існувала на території Польщі. З наукових даних В. Барана випливає, що на основі слов’ян пшеворської культури сформувалась дзедзіцька слов’янська культура [2]. Отже, можна вважати вірною таку схему ретроспективних зв’язків: підкльошева, пшеворська, дзедзіцька культури, північно-західні слов'янські старожитності VI— VII ст. У їх складі перебували слов’яни (у перших двох праслов’яни, а в наступних – середньовічні слов’яни).

Епоха Середньовіччя не залишила жодних фактів про існування такого явища як реклама. Оскільки весь устрій ґрунтувався на натуральному господарстві, не було жодної потреби у рекламі. Лише у Х – ХІ столітті зі зростанням населення у містах відродився інститут глашатаїв.