Середньовічний Хотин

Відродження тамплієрської тематики в масовій літературі (і на подив, не тільки в масовій) як раз свідчить про намагання протиставити середньовічному абсолютному сприйняттю Бога всілякі нео-язичницькі ментальні конструкти під виглядом відродження «духовної культури». Це стосується і цікавості до так званого «жіночого міфу», і до спроб «вивести» Христа із гностичних вірувань, намагань довести, начебто Його «сторі» (story) була вторинною по відношенню до гностичних уявлень про всесвіт і про деміургічну постать у всесвіті. Всі ці інтелігентські забавки приведуть до накручування зайвих кіл і до втрати часу і енергії пізнання, а не до просування до істини, не до з’ясування нашого первопротоколу буття. Хоча ця теза потребує доказів. Це було б вправою номер два.

Середньовічний університет Університети виникають в Середньовіччі. Помилково стверджувати, що університет як форма навчального закладу існував раніше. Були чудові конфуціанські училища «школи напівкруглого басейну» ще в часи імперії Тан, з IX століття діяла вища школа Пандідактеріон в Константинополі, а школа Аль-Карауїн в Марокко діє з IX століття до наших днів, але все це по природі своїй не університети. Це абсолютно не применшує їх честі і слави, але університет — це дещо дуже конкретне.

По-друге, це принцип іронії. Наша постмодерна готика не є готикою старокатолицькою, «наша» готика з іронією відноситься до того світорозуміння, яке відтворювало реальність себе у категоріях логічних, схоластичних, яке потребувало диспуту як форми утворення правдивих уявлень про світ. Психічна готика не формулює свої тези в диспутах, вона визнає одкровення через подібність досвіду до новозаповітних зразків. І приймає за правду тільки те, що пройшло через досвід, своє проживання життєвого досвіду Христа, як Він і казав «Ви питимите Мою чашу, і будете хреститися хрещенням, що Я ним хрещуся. А сидіти праворуч Мне та ліворуч – не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вготовано» (Мат. 20:23). Але і до себе ми маємо ставитися з певною долею іронії. Це здобуток зрілості. Як казав апостол Павло: «а для мене то найменше, щоб судили мене ви, чи суд людський, бо я й сам не суджу себе. Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдовуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь. Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:3-5)

Потім податок на майно плавно перекочував до Податкового кодексу вже у вигляді податку на нерухомість. Тут уже обов'язковий платіж набув конкретної форми й змісту, чим одразу ж спричинив цілу хвилю дискусій серед експертів по обидва боки податкових барикад. Річ у тім, що у світі за всю історію оподаткування напрацьовано колосальний досвід обкладання обов'язковими платежами нерухомого майна, який практично повністю був зігнорований українським законодавцем при конструюванні вітчизняної моделі податку.

20 століття було апофеозом вищезгаданої ідеології, тому, насмілюся припустити, що, незважаючи на всі зусилля, скажімо, французьких філософів в останні 40-50 років, які намагалися подолати цю «просвітницьку однобокість», в поступовому розумінні суспільства та історії це століття виявилося неплідним, кроком назад і зниклим часом через масове захоплення марксизмом та іншими позитивістськими матеріалістичними світоглядними системами, та через війни і геноциди, породжені тоталітарними режимами. Війни не сприяють аналізу, бо для цього дійства – обробки наявних даних та прислухання до нових ідей - треба зосередженість та час на «збирання каміння», як казав Еклезіяст.