Лицарі Середньовіччя страждали від посттравматичного синдрому?

Лицарі в Середні віки не були такими грубими та безжальними якими показують їх в кіно. Новітні дослідження вимальовують зовсім інший портрет військової еліти.

Середньовічних лицарів часто описують як кровожерів, що насолоджуються вбивствами. Але, як показують останні дослідження, це цілковито невірна картина.

Лицарі вбивали не тому, що хотіли цього, а тому, що це була їхня робота, така ж, як у сучасних солдатів. Та й самі Середні віки не були настільки сповнені насильством, як нам здається, не дивлячись на те, що порівняно з нашим часом ставлення до насильства там було дійсно інше.

«Сучасна військова психологія дає можливість прочитати середньовічні тексти у новий спосіб, зануритись у сприйняття насильства середньовічною людиною, зрозуміти, як виглядало вбивство, яке скоював лицар”, – каже Томас Хібол-Хольм з інституту SAXO в Копенгагенському університеті. Том досліджує уявлення про насильство в пізньому Середньовіччі.

Середньовічні лицарі: вроджене чи набуте насильство?

Чи були лицарі жорстокими від природи, чи насолоджувались вони вбивством? Чи вбивати вони вчились, живучи з дитинства в культурі, просякнутій насильством, в суспільстві, що оспівувало його?

Деякі психологи вірять, що схильність до насильства закладено в наших генах, інші вважають, що насильства ми вчимося, живучи в суспільстві. Хібол-Хольм провів дослідження, яке пояснює середньовічне сприйняття насильства чимось середнім між цими уявленнями.

Жоффре де Чарні взяв участь в Столітній війні. Він був одним із найдовіреніших радників Йоанна Другого, короля Франції, і крім того — одним з найвідоміших і шанованих лицарів свого часу. Де Чарні написав три книги про лицарство. Він загинув в Битві при Пуатьє в 1356 році, коли відмовився здатись, як зробили його товариші.

“Зі статистики злочинів, а також прошень про помилування історики знають, що люди в Середні віки були не більш схильні до насильства, ніж сьогодні, – каже вчений, – але в них було інше уявлення про те, коли насильство, включаючи вбивство, припустиме”.

В ті часи люди ставились до насильства так само, як зараз — вони не любили вдаватись до нього, стверджує він. Але в деяких ситуаціях культурна парадигма вимагала застосовувати насильство, в тому числі вбивати — і вони робили це.

«Якщо хтось, наприклад, робив щось, що шкодило честі членів вашої родини, від вас просто очікували, що ви змусите його відповідати за свої дії — і вб’єте, якщо необхідно”.

Цікаві факти

Лицарі в епоху Середніх віків розпочинали свою кар’єру в дуже юному віці, хлопчиків допускали до участі в битвах в якості пажів, крім того, вони брали участь в дуже жорстких забавах, же багато учасників гинуло.

Щоб хлопчики не перетворювались при цьому на неконтрольованих психопатів, їх учили застосовувати насильство лише тоді, коли цього потребує честь та служіння.

Також їх навчали бути галантними з жінками.

«В середні віки влада була не в силах підтримувати закон та порядок, – каже Хібол-Хольм. – І логічно зрозуміло, що саме тому людина мала сама слідкувати, щоб її честь не утискали інші люди. Тобто звичайна людина повинна була вбивати, щоб показати оточуючим, наскільки вона готова захищати свої права аж до найжорсткіших заходів, якщо буде треба”.

Лицарі з посттравматичним синдромом

І все ж, не зважаючи на те, що середньовічні лицарі практикували найекстремальніші форми насильства, брали участь в битвах, де ворожі солдати шинкували їх товаришів на шматки, самі вбивали ворогів найбрутальнішими та найжорстокішими способами, вони не були схильні до насильства ані генетично, ані культурно.

Дослідник вважає, що їхній військовий досвід залишав їм серйозний посттравматичний стресовий розлад. До такого висновку він дійшов, вивчаючи насильство в Середні віки за книгою, написаною лицарем 14 століття.

«Повторюся, його звали Жоффре де Чарні, і він був одним із найбільш шанованих лицарів свого століття. Книга присвячена життю лицаря, включаючи психологічні аспекти лицарства — і багато моментів, описаних там, дуже нагадують симптоми саме цього посттравматичного розладу”.

Факти про посттравматичний синдром

Ознаки посттравматичного стресового розладу включають:

• Нічні жахи
• Флешбеки
• Гострі стресові ознаки
• Надлишкову чутливість до шуму
• Гіперактивність
• Депресію
• Зниження самоповаги
• Проблеми з насильством

В своїй книзі де Чарні радить лицарям, як змиритися з тим, що вони мають убивати людей на війні. Він також замислюється над багатьма труднощами, які чекають на лицаря: брак сну, голод, відчуття, що навіть природа йде проти тебе.

«Де Чарні описує стресові фактори, які відмічено і в сучасній військовій психології та звітах ветеранів війни у В’єтнамі, – каже Хібол-Хольм, – його описи лицарів показують їх зовсім не такими жорстокими та схибнутими, як ми уявляли собі раніше”.

Бийся за гідне

Де Чарні також радить, як протистояти стресу, неминучому для кожного лицаря. Він каже, що лицарі мають битися лише за гідні речі, аби не піддаватися спокусі війни. Гідний привід — це привід Божий, – війна за вище, за відновлення закону та порядку, не за особисті цілі.

P.S. На фестивалі “Середньовічний Хотин” показують свою майстерніть тільки найдобріші та найщасливіші лицарі. Приїжджайте та переконайтеся!