Середньовічний Хотин

Існує декілька гіпотез походження поморської етнокультурної спільноти. Різноманітні наукові дані дослідників свідчать про те, що найбільш прийнятною слід вважати ту гіпотезу і її притримається В. Сєдов [13], згідно якої у формуванні поморської культури взяли участь балтські племена, носії лужицької культури, зокрема її східнопоморська група, та германське скандинавське населення.

Романський стиль. Романський стиль панував у середньовічному мистецтві з X по XIII ст. В той час середньовічні держави були конгломератами окремих, замкнутих і вічно ворогуючих феодів (помість). Тому романське мистецтво було пройняте духом войовничості та самозахисту.

Усвідомлення цього факту рятує світи від хаосу, не лише комп’ютерні, а будь які. Бо будь що відбувається за протоколом. Горіх росте за вікном за певним протоколом, що його Господь Бог прописав для горіху, кицька народжує кошенят, а не крокодильчиків, бо є прописаний протокол, тобто програма розвитку і існування для кошеняти, як і для всього живого, або такого, що рухом та розвитком у часі та просторі імітує життя. Літак летить, чи зникає з радарів та зазнає катастрофи – знов таки за протоколом, або через порушення протоколу, що його конструктори прописали. Немає протоколу – немає життя, немає розвитку ситуації. І навпаки, є життя, шукай протокол, а за протоколом – конструктора, або Конструктора. Це найголовніший доказ Божого буття.

У цілому образотворче убранство готичних соборів (статуї, рельєфи, вітражі та вівтарний живопис) відігравало роль образної енциклопедії середньовічних богословських знань. Цікаво, що у кожному соборі домінувала якась окрема тема. Паризький - присвячувався Божій Матері і всьому, що з нею пов'язано. Ам'єнський собор з фігурами пророків на фасаді виражав ідею месіанства. Собор в Лані, на перший погляд, висуває алегорії наук та вільних мистецтв і розповідає про чудеса творіння. У Реймському соборі особлива роль відведена портретам французьких королів. Шартський собор охоплює усі розгалуження середньовічної думки і представляє символічну картину світу небесного і світу земного.

Але, здається, є хороша новина – ми – людство - маємо дещо в концептуальному арсеналі, до чого є сенс нарешті звернутися, подібно тому, як в 15 столітті такі самі розумники звернулися до Платона і до язичництва в мистецтві та філософії, що інші творці термінів потім назвали епохою Ренесанса, або Відродженням. Ми в своєму постмодерному світі, котрому в усьому начебто бракує свого власного досі невідомого досвіду, вже оголосили про смерть всього на світі, бо було майже все: повернення до всіх форм володарювання та мистецьких схем, комерціалізували вже всіх і вся, але ще не пройшли справжнього «відродження», тобто осмислення і прийняття переробленого досвіду Середньовіччя з його мисленням та відчуттям, з його поняттєвим апаратом.