Середньовічний Хотин

Критерії віднесення виникнення райковецької етнокультурної спільноти до проміжного масштабу, що більший за середній і менший за великий: 1. Райковецька етнокультурна спільнота була лише продовженням початкового етапу українського етносу, що сформувався в часи празької культури. 2. Але згідно наукових даних В. Барана, ця етнокультурна спільнота охоплювала майже всі східнослов’янські племена (за виключенням сіверян) [1, с. 280], що свідчить про більш вищий рівень консолідаційних процесів в ці часи, ніж в I половині Раннього Середньовіччя. Тут слід зазначити, що крім райковецької етнокультурної спільноти в II періоді Раннього Середньовіччя на українських землях існували й інші слов’янські етнокультурні спільноти. Зубрицька етнокультурна спільнота охоплювала лише частину праслов’ян і вони в ній не становили монолітної спільності, оскільки вона була різноетнічною. 3. Райковецька етнокультурна спільнота, на відміну від зубрицької, була носієм початкового етапу українського етносу, її представляли слов’яни і загалом серед всіх етнокультурних спільнот впродовж досліджуваного періоду вона мала найбільший рівень консолідації. Тому масштаб виникнення райковецької етнокультурної спільноти більший за середній і менший за великий.

Отже, ми живемо всередині трьох революцій, що тривають, і всі вони спрямовані на вихід із Середньовіччя до Модерну.

Велика хартія вольностей Для сучасного англійця чи американця Велика хартія вольностей (лат. Magna carta) — це один з основоположних документів, в якому, можливо, вперше втілились такі ідеї, як верховенство права, суд рівних, рівність усіх перед судом, захист прав людини.

Цінності громадян здебільшого раціоналістичні, орієнтовані на розвиток і прогрес, кар'єру та навчання, часто секулярні, а соціальні ліфти різноманітні й відкриті.

Спів псалмів підпорядковується цьому ж принципу. Вірші псалмів на івриті розділені на доповнюючі одна одну половинки, тому музика йде за цією граматичною конструкцією. Кожний вірш проспівується на основній декламаційній ноті, яка називається «тенором» (від латинського tenere, тобто тримати). Середина вірша відрізняється простим мелодичним відхиленням, що називається «медіантою» (що означає "середина дороги"), а кінець особливий деякою складнішою мелодичною фігурою, що називається «закінченням».