Середньовічні прізвиська тварин

Как автоматизировать грузоперевозки

Среди компаний-перевозчиков процесс автоматизации всегда актуален. С ростом количества заказов на доставку возрастает необходимость оптимизировать логистические процессы для ускорения работы и повышения эффективности. Большинство крупных транспортных компаний использует специализированные программные продукты и системы управления персоналом для контроля над всей цепочкой поставок. Программа для грузоперевозок https://transoft.ru/tt/5/ помогает отслеживать процесс от загрузки и планирования маршрута до конечного пункта доставки.

Чем полезна программа для автоматизации грузоперевозок

Оптимизация грузоперевозок с помощью ПО помогает значительно ускорить перевозку грузов. Использование программ имеет ряд преимуществ перед классическими методами работы:

уменьшение времени на выполнение операций, в которых необходимо участие человека;
возможность онлайн отслеживания каждого этапа перемещения, местонахождения груза;
оповещение при возможных проблемах грузоперевозки, необходимости изменить маршрут;
ведение и предоставление отчетности по таким параметрам, как количество перевозок, контрагенты, транспортная и бухгалтерская документация.

С помощью программы можно проанализировать данные по отправленным и полученным грузам за различный период работы, о времени, необходимом для выполнения задачи. Программное обеспечение можно настроить под нужды и возможности конкретной организации. Такой подход значительно повышает эффективность логистической службы, экономит время и минимизирует риск ошибок, связанных с человеческим фактором. Автоматизация грузоперевозок способствует более точному выполнению поставленных задач.

Дата: 27.04.2023.

В Англії собак називали Здоровань, Білолап, Сміливець, ДЖАККІ, Бо і Террі. У Анни Болейн, однієї з дружин короля Генріха VIII, була собака по імені Чомучка (англ. Purkoy), кличка якої походить від французького слова “pourquoi” (“чому”), і прізвисько дано собаці за допитливість.

Джеффрі Чосер в оповіданні “Історія монастирського капелана” згадує трьох собак: Колле, Тальбота і Жерлан. На початку п’ятнадцятого століття, Едвард, герцог Йоркський, написав “Володаря дичини”, де пояснив, як використовувати собак на полюванні і як за ними доглядати. Він також склав список з 1100 кличок, які на його думку підходили мисливським собакам. Серед них є Троя, Бистронюх, Милашка, Хвалько, Носач і Сильнохват.

У Швейцарії зберігся список 80 собак, які взяли участь у фестивалі лучників в 1504 році. Найпопулярнішою кличкою був Принц. Серед інших – Венера, Фортуна. Деякі собаки отримували клички, пов’язані з професією їх власників: Молоточок – у замкових справ майстра, Спиця – у візника.

У французького лицаря 14-го століття Жана де Сірка був мисливський пес Парцифаль, а у його дружини була собака на ймення Діамант. Леон Баттіста Альберті, філософ Відродження, говорив, що його собаку звали Велика Паща. Лудовіко III Гонзага, правитель Мантуї із 1444 по 1478, мав принаймні двох собак, Рубіна і Красуню. Коли Рубін помер, Людовік наказав поховати його в труні і поставити надгробок. Ізабелла д’Есте, відома італійка, правителька Мантуї, мала багато маленьких собак, дві з яких отримали клички Аура і Маміа.

Є й історія про Гінфорта, святого собаку. У 13 столітті Стефан де Бурбон повідомляв, що селяни, неподалік від французької міста Ліона, молилися на могилі пса на ім’я Гінфорт, який творив чудеса, особливо для немовлят. Він розпитав селян і дізнався таке:

В одному замку жив пан з дружиною і дитиною. Якось лорд, леді і годувальниця пішли з дому, залишивши дитину в колисці. У певний момет дуже велика змія вповзла в будинок і почала рухатися до колиски дитини. Грейхаунд, що залишався в будинку, побачив це, кинувся до колиски, при цьому перекинувши її, схопив змію іклами і вбив її, після чого відкинув далеко від колиски дитини. При цьому у пса була закривавлена пащу і голова, через те, що кров змії потрапила на нього. У такому вигляді Гінфорт стояв біля колиски дитини. Коли повернулася годувальниця і побачила таку картину, вона подумала, що дитина ла вбита і з’їдена собакою, тому вона голосно закричала. Мати дитини кинулася на крик, побачила те ж саме і також закричала. На крик прибіг лицар, і, вирішивши те ж, що і жінки, оголив меч і вбив собаку. Після цього вони підійшли до дитини і знайшли її цілою і неушкодженою. Також вони виявили змію, розірвану собакою. Вони зрозуміли, що несправедливо вбили собаку-захисника, та ще й кинули його тіло в колодязь перед воротами замка. Пізніше над криницею насипали велику купу каміння, посадили дерева поблизу – в пам’ять про ці події.

В Уельсі існує аналогічна легенда про Гелерт — вірного пса Ллевеліна, правителя Гвінеда.

Середньовічні прізвиська кішок

У середньовічній Англії домашні коти були відомі як Гиб – коротка форма від Гілберт, це також була поширена кличка для котів. У Франції їх називали Тибр або Тіберт, що стало також і кличкою для домашньої кішки у Франції. Кот Тіберт був одним з персонажів циклу байок про байки Рейнеке-Лісі.

Серед інших кличок зустрічалися Міт (моль) (кіт з такою кличкою жив в окрузі абатства Больє в 13 столітті), і Біло (сірий кіт з такою кличкою належав Іоахіму дю Беллі в 16 столітті). У Ізабелли д’Есте був кіт Мартіно. У старовинних ірландських правових документах згадується декілька кішок: Мурлика; Малолап, Вогник (найімовірніше, рудий кіт), Кропивник.

Ірландське вірш дев’ятого століття розповідає про ченця, у якого був кіт Пангур Бан (Білий Валяльник). Вірш починається словами:
Пангур Бан – мій кіт, і я -
Знатна команда
Він – відомий мишолов
Я ж – майстер слова.