Середньовічний Хотин

Раґнарьок Скандинавська культура — дивовижна культура в історії людства, особливо європейської його частини. Скандинави зберегли ті язичницькі дохристиянські міфи в своїй літературі (вже в християнський період все це було записано), чого не збереглось ні у слов’ян, ні у інших народів, окрім греків та римлян, які мали розвинену писемність в дохристиянський період, тому могли записувати свої міфи ще тоді, коли християнство розповсюджувалось в межах їх імперії.

А тим часом український законодавець, який загубився серед кращих зразків податкових систем середньовіччя, з неабиякою впертістю не хоче не тільки переймати, а й просто помічати абсолютно обґрунтовані й правильні норми, запроваджені в розвинених країнах. Натомість, укотре доопрацьовуючи статтю 265 ПК України, він безуспішно намагається "реформувати" податок, тюнінгуючи побудовану ним до цього "хуру" косметичними вдосконаленнями.

Модернізація, як неодноразово зазначав Ярослав Грицак, асоціюється у більшості наших співвітчизників із вестернізацією, з Європою, і саме тому цей рух відбувався під гаслами євроінтеграції, під європейськими прапорами, під назвою Євромайдан.

Правда, на початку 19 століття з’явилася нова течія в літературі, яку назвали згодом «готичною». Йшлося про суворі високі та темні замки, про жахи, вбивства та тортури, про містичні досвіди на тлі середньовічних споруд. Та в тому не було навіть зазіхання на якесь переосмислення досвіду середньовіччя. Просто мав місце початок пошуків нових мистецьких засобів через компонування старого дійсного з новим вигаданим. Спроба створити емоційний міф, який би успішно продавася. Нові часи – комерціалізація міфів, бо з’явився ринок збуту для цієї продукції, спроба поставити на конвеєр продукування гарантовано продаваних емоцій, хоча для багатьох з них звертання до середньовіччя було програмним і слугувало свого роду протестом проти браку чистої віри середніх віків (як для Новаліса, наприклад).

Але інша група дослідників, яких стає все більше, пов’язує носіїв милоградської культури з балтськими племенами (з одним їх відгалужень), зважаючи на її походження та поширення на території Південної Білорусі балтських гідронімів [1, с. 252]. На балтську приналежність милоградської етнокультурної спільноти вказує, зокрема, її поховальний обряд. За даними І. Свєшнікова, в милоградських похованнях в басейні р. Горинь захоронені лежали головою на схід. Зафіксовані також випадки поховань з орієнтацією на південний схід [9, с. 71-74]. Як відомо, східна орієнтація праслов’ян в північній Україні має балтське походження. Згідно лінгвістичних даних В. Барана, вся територія Прип’ятського Полісся вкрита балтськими гідронімами, які передують слов’янській гідро- і топонімії і слов’янським археологічним культурам [3, с. 80]. Ці лінгвістичні дані можуть свідчити про балтське походження милоградської культури. На думку дослідників, її носії перебували в певній ізольованості від південних сусідів, що могло виникнути внаслідок їх приналежності до іншого етномовного світу [1, с. 255].