Середньовічний Хотин

Вибір віри на Русі Русь — слово, яке (як зараз люблять жартувати, слово неруське) спершу відносилось до дружини гребців скандинавського походження. Це слово означало дружину гребців, тому що дружинники не могли ходити, добираючись до Східної Європи зі Скандинавії на своїх морських судах. Тут на річках не поплавати на цих страшних дракарах, на яких плавали вікінги, тому на Заході вони себе називали вікінгами, а на Сході — руссю, про що і пишуть численні східні та візантійські джерела.

Існує декілька гіпотез походження поморської етнокультурної спільноти. Різноманітні наукові дані дослідників свідчать про те, що найбільш прийнятною слід вважати ту гіпотезу і її притримається В. Сєдов [13], згідно якої у формуванні поморської культури взяли участь балтські племена, носії лужицької культури, зокрема її східнопоморська група, та германське скандинавське населення.

Нескладно побачити, що жодна з трьох революцій не завершена, бо не перемогла і не переможена, а значить, триває.

Середньовічна ситуація Людина Середньовіччя поділяла безліч оман з дикуном, і деякі з її вірувань можуть нагадати антропологу первісну людину. Однак далеко не завжди її вірування складались тим же шляхом, що й у дикуна.

Критерії віднесення виникнення райковецької етнокультурної спільноти до проміжного масштабу, що більший за середній і менший за великий: 1. Райковецька етнокультурна спільнота була лише продовженням початкового етапу українського етносу, що сформувався в часи празької культури. 2. Але згідно наукових даних В. Барана, ця етнокультурна спільнота охоплювала майже всі східнослов’янські племена (за виключенням сіверян) [1, с. 280], що свідчить про більш вищий рівень консолідаційних процесів в ці часи, ніж в I половині Раннього Середньовіччя. Тут слід зазначити, що крім райковецької етнокультурної спільноти в II періоді Раннього Середньовіччя на українських землях існували й інші слов’янські етнокультурні спільноти. Зубрицька етнокультурна спільнота охоплювала лише частину праслов’ян і вони в ній не становили монолітної спільності, оскільки вона була різноетнічною. 3. Райковецька етнокультурна спільнота, на відміну від зубрицької, була носієм початкового етапу українського етносу, її представляли слов’яни і загалом серед всіх етнокультурних спільнот впродовж досліджуваного періоду вона мала найбільший рівень консолідації. Тому масштаб виникнення райковецької етнокультурної спільноти більший за середній і менший за великий.