Середньовічний Хотин

В контексті етногенетичних процесів малого масштабу не передабачається формування етнокультурних спільнот. Тут мова йде про поглинання одних племен іншими, змішування, перегрупування племен, різні асиміляції внаслідок цих процесів. В цьому регіоні трансформаційні та еволюційні процеси малого масштабу, що завжди були взаємопов’язані, відбувались в усі історичні періоди впродовж досліджуваного простору часу. Досліджені трансформаційні та еволюційні процеси малого масштабу на цій території, що відбувалися на двох рівнях: між прийшлим і місцевим населенням та між одним прийшлим та іншим прийшлим населенням, яке з’являлося тут в більш ранні часи.

Хто такі готи? Готами були люди, які процвітали в Європі зі стародавніх часів до Середньовіччя. Іноді згадувані як «варвари», вони відомі тим, що розграбували місто Рим у 410 році нашої ери. Однак, за іронією долі, їм часто приписують допомогу у збереженні римської культури.

Іншого пояснення такому знущанню з досить простого податку ми просто не бачимо. Адже якби законодавець заглибився в історію питання, він легко виявив би, що запропонована ним модель оподаткування нерухомості є другою історичною формою побудинкового оподаткування, яка прийшла на зміну вогнищним, подимним, попічним зборам, що стягувалися з власників житлових будинків у ті далекі часи, коли будівлі були приблизно одноманітними. Зі зростанням нерівності жител платежі трансформувалися в податок, аналогічний сучасному українському — будинки оподатковувалися за кількістю вікон і дверей (у нашому випадку — за кількістю метрів). До речі, в окремих країнах, наприклад у Франції, такий податок мав безпосередній вплив навіть на архітектуру. Так ось, на зміну характерній для XVI—XVII ст. у Європі й для XXI ст. в Україні практиці вже у XVIII ст. прийшла нова концепція оподаткування нерухомості. Класик фінансової науки І.Янжул іще 1893 р. писав, що "об'єктом побудинкового податку повинен слугувати чистий дохід з будинку".

Входження в латенський період носіїв лужицької та германської ясторфської культур в поморську етнокультурну спільноту також засвідчують поховальні пам’ятки. Про вплив поховального обряду лужицької культури на поморський і на входження лужицького населення у склад поморського в цей період свідчить той факт, що в ці часи серед посуду, що супроводжував урни, були типово лужицькі горщики, а також те, що пізньолатенські поховання в поморській культурі майже завжди були індивідуальні, що свідчить про лужицький вплив [6, с. 98]. Існують різні спільні риси в поховальному обряді поморської і ясторфської культур (трупоспалення в урнах, звичай накриття урн мискою). В латенський період в поморській культурі замість лицьових урн використовувались горщики. В ясторфській культурі для урн теж застосовували горщики (а також глибокі миски-супниці). В поморській культурі (на території Польщі та Україні) і в ясторфській культурі звичай накриття урн мискою переважав. Поморська культура на заході межувала з ясторфською, тому очевидно, що звичай накриття урн мискою в латенський період потрапив в її середовище з ареалу ясторфської, оскільки в більш ранні часи він в ній не зафіксований. Ці факти свідчать про переселення носіїв ясторфської культури в поморський етнокультурний ареал. Л. Корякова пише про близькість ясторфської і поморської культур [11].

У ХІІ століття з’явились перші вивіски, які були з дерева або полотна, зверху покриті позолотою. Це зазвичай були вивіски лавок, і з часом почали служити міським орієнтиром, оскільки номерів будинків ще не існувало. З часом функції вивісок збільшились – вони почали бути рекламою, що вплинуло на їх вигляд та характер. Вони почали бути більш привабливими, пишнішими. Для роботи над вивісками почали запрошувати скульпторів та художників. Ускладнився рельєф, були додані елементи декору.