Середньовічний Хотин

Отже, ми живемо всередині трьох революцій, що тривають, і всі вони спрямовані на вихід із Середньовіччя до Модерну.

Новий Світ постає у нових системах економічних відносин, нових соціальних групах, ролях і практиках, нових цінностях та парадигмах мислення. Найбільше він проявився у Північній Європі, хоча перші його паростки з'явилися у Західній Європі та Америці ще у шістдесяті роки минулого сторіччя. В Україні цей світ залишався непроявленим і невідомим, відкриваючись 2-3% населення і спонукаючи їх здебільшого поїхати в комфортніше місце для самореалізації.

У цілому образотворче убранство готичних соборів (статуї, рельєфи, вітражі та вівтарний живопис) відігравало роль образної енциклопедії середньовічних богословських знань. Цікаво, що у кожному соборі домінувала якась окрема тема. Паризький - присвячувався Божій Матері і всьому, що з нею пов'язано. Ам'єнський собор з фігурами пророків на фасаді виражав ідею месіанства. Собор в Лані, на перший погляд, висуває алегорії наук та вільних мистецтв і розповідає про чудеса творіння. У Реймському соборі особлива роль відведена портретам французьких королів. Шартський собор охоплює усі розгалуження середньовічної думки і представляє символічну картину світу небесного і світу земного.

Щоб відповісти на це запитання, треба почати з того, що всі людські спільноти еволюціонують. Марксисти кажуть про зміну соціально-економічних формацій: первіснообщинний устрій, рабовласництво, феодалізм, капіталізм. Політичні історики кажуть про бездержавну епоху, епоху крихких держав (тираній), епоху розвинених правових держав, епоху відкритих суспільств (демократій). Соціальні психологи відзначають періоди магічного мислення, героїчного, фундаменталістського, раціоналістичного і навіть придумали назву для наступного, екологічного мислення.

В ранньосередньовічні часи ситуація різко змінюється. За словами В. Барана середина і друга половина I тис. в історії слов’янських племен посідає особливе місце. Це був період формування на території Східної (і Центральної) Європи великих слов’янських об’єднань, що в подальшому розвитку призводить до виникнення слов’янських державних утворень [2, с. 19-20].