Середньовічний Хотин
Міф про короля Артура
Король Артур — фігура абсолютно незвичайна. Для будь-якого англійця його існування не піддається ніякому критичному осмисленню. Сумніватись в тому, що король Артур існував — це все одно що сумніватись, наприклад, в існуванні князя Володимира Красне Сонечко або будь-якого іншого князя, який згадується у літописах.
Отже, ми прямуємо у світ Модерну, що вже охоплений полум'ям, і за ним народжується Новий Світ. Наша місія — увійти в цей вогонь, пройти його наскрізь і вийти з того боку у Новий Світ.
Звісно всі дослідники, що висувають будь яку програму всесвіту чи людини, намагаються спиратися на якісь докази і умоглядні моделі, які б принаймні не виглядали внутрішньо суперечливими. Було б добре віднайти математичну модель з кількісними показниками, які б підтверджували нашу ідею, але суспільство і історія не є породженням людського розуму, як літак, наприклад, а Бог, як відомо, уникає використання занадто явних математичних моделей в Своїх побудовах. Чим дужче ми намагаємось знайти математичну, кількісно-якісну модель всесвіту, тим розгубленішими ми стаємо і ображаємося на Бога, бо, здається Він знущається з нас, водить нас за ніс, виводячи нас за межі мови, якою можна було б висловити чи описати наші найновіші знахідки.
Щоб відповісти на це запитання, треба почати з того, що всі людські спільноти еволюціонують.
Марксисти кажуть про зміну соціально-економічних формацій: первіснообщинний устрій, рабовласництво, феодалізм, капіталізм. Політичні історики кажуть про бездержавну епоху, епоху крихких держав (тираній), епоху розвинених правових держав, епоху відкритих суспільств (демократій). Соціальні психологи відзначають періоди магічного мислення, героїчного, фундаменталістського, раціоналістичного і навіть придумали назву для наступного, екологічного мислення.
Відродження тамплієрської тематики в масовій літературі (і на подив, не тільки в масовій) як раз свідчить про намагання протиставити середньовічному абсолютному сприйняттю Бога всілякі нео-язичницькі ментальні конструкти під виглядом відродження «духовної культури». Це стосується і цікавості до так званого «жіночого міфу», і до спроб «вивести» Христа із гностичних вірувань, намагань довести, начебто Його «сторі» (story) була вторинною по відношенню до гностичних уявлень про всесвіт і про деміургічну постать у всесвіті. Всі ці інтелігентські забавки приведуть до накручування зайвих кіл і до втрати часу і енергії пізнання, а не до просування до істини, не до з’ясування нашого первопротоколу буття. Хоча ця теза потребує доказів. Це було б вправою номер два.