Середньовічний Хотин

Є відчуття, що він –досвід - існує, отже пропоную почати з розмови про відмінність світогляду, що визначає себе як середньовічний, від такого, яке знаходить в собі співзвучність з іншими кодами - язичницькіми, або, так званими, ренесансними, або просвітницькими, або постмодерновими. Хай би визначилася людина, звідки вона і куди прямує, де її вожді, де її ціль, хто їй на заваді, і чому. Це був би початок дискурсу, а це вже цікаво.

«Запам’ятайте дати» — ця рубрика містить дати історичних подій, які необхідно запам’ятати. «Перевірте себе» — наведені тут запитання допоможуть вам здійснити самоперевірку, переконатися в тому, що ви запам’ятали з тексту параграфа. «Подумайте і дайте відповідь» — запитання цієї рубрики дозволять вам осмислити прочитане.

Середньовічний університет Університети виникають в Середньовіччі. Помилково стверджувати, що університет як форма навчального закладу існував раніше. Були чудові конфуціанські училища «школи напівкруглого басейну» ще в часи імперії Тан, з IX століття діяла вища школа Пандідактеріон в Константинополі, а школа Аль-Карауїн в Марокко діє з IX століття до наших днів, але все це по природі своїй не університети. Це абсолютно не применшує їх честі і слави, але університет — це дещо дуже конкретне.

Аби перепочити від великої кількості інформації, отриманої під час екскурсії, та переосмислити її, присутнім запропонували уявити себе придворними гостями і переглянути танець для королеви, який танцюють лише дівчата. Середньовічні мотиви й танець закінчилися, а приємні сюрпризи — ні. Наступним етапом нічної екскурсії стала презентація одягу середньовічних дам. Кожна присутня пані могла відкрити для себе тонкощі та хитрощі гардеробу тогочасної жінки, які були схожими на капустини, адже одяг складався з багатьох деталей. Найбільш сокровенним для жінки була білизна з білого льону, яку в жодному разі не можна було показувати оточуючим. Важливим елементом жіночого гардеробу був пояс, який був окрасою та мірилом достатку, бо чим довшим він був, тим заможнішою була пані. Змінні рукави обов’язково мали б бути темного кольору, адже що темніший тон тканини, то заможнішою вважали жінку. Також змінні рукави служили для того, аби за допомогою однієї сукні та декількох пар рукавів можна було урізноманітнити гардероб. Окрім того, рукав міг бути подарунком для коханого чоловіка, відтак, коли дівчина знімала рукав із власної руки та дарувала своєму обранцеві, це була своєрідна клятва у вірності та коханні. За довжиною та гучністю головних уборів (покривал і шоперонів) також визначали статус особи, бо в середині в них були кульки, які при русі жінки дзвеніли. На ноги одягали шози — довгі шкарпетки та взуття. Демонстрацію жіночого одягу змінив показ чоловічого, який мав бути як у справжнього рицаря — зручним і захищати від несподіваних нападів ворогів.

Як відомо, український етнос, складовою частиною якого є українське населення Західнополісько-волинського регіону, виник на основі слов’янських племен. Історія їх етногенезу в цьому регіоні впродовж досліджуваного періоду була складною і в значно більшій мірі це стосується середньолатенсько-пізньоримського періодів. Згідно наукових даних дослідників, в римський період давні слов’яни на території України, куди відноситься й Західнополісько-волинський регіон, були розпорошені у складі різних етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Для цього регіону виключенням є пізньоримський період, коли його територію суцільним масивом займали вельбарські германські племена (можливо, що в пізньоримські часи тут проживала дуже незначна кількість праслов’ян). В середньолатенсько-пізньолатенський періоди праслов’янські племена на території України й, зокрема, в цьому регіоні, також були розпорошені у складі різних етнокультурних спільноти (стосовно пізньолатенського періоду маються на увазі праслов’яни східного та західного походження). В межах Західнополісько-волинського регіону розпорошення праслов’ян в ранньоримський період було виражено в меншій мірі, ніж в загальноукраїнському масштабі, оскільки тоді на цій території всі давні слов’яни перебували в одній зубрицькій етнокультурній спільноті, що мала різноетнічну структуру. В середньолатенсько-пізньолатенський періоди розпорошеність праслов’ян в цьому регіоні була виражена в більшій мірі, ніж в ранньоримські часи, оскільки на його території тоді було поширено декілька етнокультурних спільнот, що зумовлено зовнішніми міграціями племен. Всі ці факти та етнороз’єднавчий вплив зовнішніх іміграційних і внутрішніх міграцій в середньолатенсько-ранньоримський періоди: їх руйнівний вплив на етнокультурні спільноти, масові переселення племен з цього регіону на інші землі, перегрупування племен не сприяли потужним етнооб’єднавчим процесам в середовищі давніх слов’ян в Західнополісько-волинському регіоні в ці часи. В пізньоримський період етногенез східних слов’ян в цьому регіоні взагалі був ліквідований після переселення у повному (чи майже повному) складі з його території носіїв зубрицької культури.