Середньовічний Хотин

Це стосується і суспільства, якщо тільки ми не підтримуємо тієї думки, що суспільство є хаотичним нагромадженням людських прагнень та волевиявлень, які не мають ніякого розвитку, а існують в хаосі всесвіту, який теж не має ані сенсу, ані розвитку. Така думка, певно, має право на існування, але вона нецікава, що найменше. Тому її зазвичай ніхто не пропонує, навіть переконані позитивісти усіх мастей. Всі визнають, що певний протокол існує навіть для історії, і всі його шукають – від Гомера до Маркса, і далі аж до сучасних шукачів, які, удаючи з себе дуже сміливих людей, говорять про кінець історії, але не про кінець протоколу, бо кінець протоколу це судний день, про нього нема чого казати ні тепер, ні тоді, коли він наступить.

Таким же подібним чином існує і «ідеальне» Середньовіччя, яке подарувало світу чимало цінних кодів, окрім переслідування, фанатизму та різанини «невірних». Саме в ту епоху людина відчувала присутність Бога в своєму повсякденному бутті як обов’язкову умову його –буття – сталості. Саме тоді всі свої відкриття людина співвідносила з Біблією, та мріяла про неосяжне – про здобуття такої благодаті, яка нарешті зробить диявольську силу над нами абсолютно неефективною. Тоді знали і Бога і диявола, але основною емоцією реального Середньовіччя був страх, тоді як в нашу «построзумну» добу ми начебто не боїмося ані Бога, ані чорта. Правда, страх існує щодо непередбачуваності природного нашого середовища, яке начебто намагається помститися людству, та щодо прибульців та полтергейсту, але цей різновид страхів також не є чимось новим. Це той самий страх смерті, покарання та відпадіння від «Божого порядку» в світ бісівський, який мучив і середньовічну людину, страх хаосу, страх, що Бога нема, і ми насправді «самі вдома».

Хто такі готи? Готами були люди, які процвітали в Європі зі стародавніх часів до Середньовіччя. Іноді згадувані як «варвари», вони відомі тим, що розграбували місто Рим у 410 році нашої ери. Однак, за іронією долі, їм часто приписують допомогу у збереженні римської культури.

Є відчуття, що він –досвід - існує, отже пропоную почати з розмови про відмінність світогляду, що визначає себе як середньовічний, від такого, яке знаходить в собі співзвучність з іншими кодами - язичницькіми, або, так званими, ренесансними, або просвітницькими, або постмодерновими. Хай би визначилася людина, звідки вона і куди прямує, де її вожді, де її ціль, хто їй на заваді, і чому. Це був би початок дискурсу, а це вже цікаво.

1655 р. цісар Фердинанд ІІІ на прохання єпископа Партенія затвердив школу при Мукачівському монастирі для підготовки священиків. Характерним є лист мукачівського ченця Гедеона Торчинського, де він просить у цісаря допомоги на школу і вказує, що у монастирі є 12 монахів (учителів), у школі є 8 дяків, учнів – 20, усі дуже злиденні. Подібні прохання до цісаря і папи повторювалися 1668, 1672 і 1689 р.