Середньовічний Хотин
Ріст духовної та матеріальної культури, розвиток знань посилили інтерес до ілюстрованої книги, яка прикрашалася мініатюрами - живописними зображеннями у вигляді заставок або на всю сторінку. Мистецтво книжкової мініатюри досить швидко розвивалося та вдосконалювалося. Багатство та гармонійність оформлення сторінок з текстом, ініціали та ілюстрація досягали органічного поєднання, робили готичну книгу великим надбанням. Окрім мистецького значення ілюстровані рукописні книги були джерелом історичних та культурологічних знань. Так, польський манускрипт «Книга ремесел» (XVI ст.) у прекрасних живих та виразних композиціях зображує картини праці кожум'як, бондарів, ковалів, кравців, шевців.
«Поки вони чекають, співаються гімни і антифони; після кожного гімну чи антифону читається молитва.
Музика не прагне передати значення тексту, вона скоріше орнаментує слова, організовуючи їх в пісню. Висхідна гама з самого початку псалма (що співав кантор або священик) допомагала всім присутнім настроїтись на використовуваний в даному випадку лад. Кантор повинен підібрати вокальний діапазон, зручний для всіх зібраних.
Музика середньовічного клірика будувалась на чотирьох ладах - чотирьох різних поєднань тонів і півтонів. Він нумерував їх грецькою - protus, deuterus, tritus, tetrardus. Кожний лад мав дві різновидності - автентичну і плагальну, в залежності від діапазону використовуваних тонів. В плагальному ладі мелодії будувались на нотах, розміщених приблизно на рівні з фіналісом, тобто завершальної ноти, в той час як автентичні лади розміщують фіналіс в самому або в майже самому низу мелодичного діапазону. Таким чином, ладів було вісім.
Середньовічне лицарство
Лицарство — це символ Середньовіччя, один з головних його символів, і пояснювати це не потрібно. Лицарство — це, насамперед, кіннота. Лицар — це професійний кінний воїн: і іспанський та італійський кабальєро, і французький шевальє, трошки інше походження цього терміну в англійській та німецькій мовах, але скрізь лицар — це, перш за все, професійний кінний воїн. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов’язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII–ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі — те, чим Європа зобов’язана кочівникам, передусім, аварам.