Середньовічний Хотин

Щоб відповісти на це запитання, треба почати з того, що всі людські спільноти еволюціонують. Марксисти кажуть про зміну соціально-економічних формацій: первіснообщинний устрій, рабовласництво, феодалізм, капіталізм. Політичні історики кажуть про бездержавну епоху, епоху крихких держав (тираній), епоху розвинених правових держав, епоху відкритих суспільств (демократій). Соціальні психологи відзначають періоди магічного мислення, героїчного, фундаменталістського, раціоналістичного і навіть придумали назву для наступного, екологічного мислення.

. ІV. Закріплення нових знань учнів. Людям необхідно вивчати історію, оскільки без знання свого минулого вони не зможуть зрозуміти сучасність і спрогнозувати майбутнє. Історія України містить чимало цінного для розуміння сьогодення.

Слід уточнити критерії віднесення виникнення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення до середнього масштабу (постання східної гілки праслов’ян у складі зарубинецької етнокультурної спільноти відноситься до великого масштабу і це положення було обгрунтоване в моїй вищезгаданій статті): прийшлі неслов’янські іноетнічні племена, які були одними із складових частин створення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і були етнічною основою вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, а також місцеве балтське населення в цьому регіоні не переросли після виникнення цих етнокультурних спільнот і перебуваючи надалі у їх складі у племінні утворення більш вищого етногенетичного рівня, на відміну від праслов’ян, що сформувались у східну праслов’янську гілку. Це ж стосується й зубрицьких праслов’ян, які у складі зубрицької етнокультурної спільноти не піднялись на більш вищий щабель етногенетичного розвитку і були проміжною ланкою між зарубинецькими східними праслов’янами і склавінами. За даними дослідників, прийшлі етнокультурні спільноти, що були одними з етнічних основ формування зарубинецької і зубрицької етнокультурних спільнот і були основним населенням вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення в Західнополісько-волинському регіоні, були частинами етнокультурних спільнот за межами України – в Польщі (поморсько-підкльошевої, пшеворської, вельбарської), на землях якої був поширений їх основний ареал. Східні праслов’яни у складі зарубинецької етнокультурної спільноти не становили таку монолітну і переважну більшість населення, якою були в цьому регіоні слов’яни в Ранньому Середньовіччі. Праслов’яни були однією із складових частин різноетнічної структури зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Що стосується зубрицької етнокультурної спільноти, то крім неї праслов’яни проживали у складі й пізньозарубинецької, що свідчить про їх розпорошення в цей період. Те черняхівське населення, яке перебувало у складі вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, теж не піднялось на більш вищий щабель етногенетичного розвитку.

Також про «відродження середньовіччя» згадувалося кожен раз, коли в останні 200-250 років переслідували інакомислячих. При цьому малася на увазі інквізиція, невігластво «темних століть», брак розуміння механіки світу, вузькість та фанатизм в світогляді. Але і уславлений Ренесанс не був буквальним втіленням духу «дохристиянського» Риму та Греції, бо там, серед яскравого язичництва, було багато всього непишного, як те саме переслідування інакомислячих, до речі. Християнська церква не має авторського права на інквізицію. Отже Ренесанс був поверненням до ідеального золотого віку, як його уявляли філософи, поети та художники при дворі Лоренцо Пишного та при інших дворах.

Після цього співається гімн та три псалми. Пізніше звучить фрагмент з Писання, який проголошує читець і йому відповідає народ. Коротке відпущення завершує богослужіння.