Середньовічний Хотин

Хоча ця адміністративна залежність була досить хиткою. На території Київського князівства творився справжній правовий хаос. Київ остаточно втратив свій столичний статус після зруйнування його Батиєм (1240 рік). З 1246 року титулярним князем тут був владимиро-суздальський Ярослав Всеволодович, який поставив свого намісника. Пізніше – Олександр Невський, влада якого також була номінальною. З 1263 року татари дозволяють князювати у Києві нащадкам владимирських князів. З 1263 по 1271 рік Київська земля вважалася володінням брата Олександра Невського Ярослава Ярославовича. Однак він також не жив у місті, задовольняючись формальним визнанням його влади з боку київського боярства.

Не всі християни були згідні з такою крайністю в розумінні життя в вірі. Іспанська монахиня Ігірія, яка на початку V ст. побувала в Єрусалимі, в своєму щоденнику описувала життя християн того часу. Вона описує недільне богослужіння. Перше, що вона побачила - це великий натовп людей, який зібрався біля дверей церкви. Вони прийшли завчасно, щоб напевно потрапити до середини:

Отже іронія зрілого розуму - це відношення до своїх обмежень. Наскільки людина пройшла шляхом Христа видно по її все більш спокійному відношенню до своїх поразок та здобутків, до так званого «життєвого успіху», в тому числі і на духовних теренах.

Ріст духовної та матеріальної культури, розвиток знань посилили інтерес до ілюстрованої книги, яка прикрашалася мініатюрами - живописними зображеннями у вигляді заставок або на всю сторінку. Мистецтво книжкової мініатюри досить швидко розвивалося та вдосконалювалося. Багатство та гармонійність оформлення сторінок з текстом, ініціали та ілюстрація досягали органічного поєднання, робили готичну книгу великим надбанням. Окрім мистецького значення ілюстровані рукописні книги були джерелом історичних та культурологічних знань. Так, польський манускрипт «Книга ремесел» (XVI ст.) у прекрасних живих та виразних композиціях зображує картини праці кожум'як, бондарів, ковалів, кравців, шевців.

Критерії віднесення виникнення райковецької етнокультурної спільноти до проміжного масштабу, що більший за середній і менший за великий: 1. Райковецька етнокультурна спільнота була лише продовженням початкового етапу українського етносу, що сформувався в часи празької культури. 2. Але згідно наукових даних В. Барана, ця етнокультурна спільнота охоплювала майже всі східнослов’янські племена (за виключенням сіверян) [1, с. 280], що свідчить про більш вищий рівень консолідаційних процесів в ці часи, ніж в I половині Раннього Середньовіччя. Тут слід зазначити, що крім райковецької етнокультурної спільноти в II періоді Раннього Середньовіччя на українських землях існували й інші слов’янські етнокультурні спільноти. Зубрицька етнокультурна спільнота охоплювала лише частину праслов’ян і вони в ній не становили монолітної спільності, оскільки вона була різноетнічною. 3. Райковецька етнокультурна спільнота, на відміну від зубрицької, була носієм початкового етапу українського етносу, її представляли слов’яни і загалом серед всіх етнокультурних спільнот впродовж досліджуваного періоду вона мала найбільший рівень консолідації. Тому масштаб виникнення райковецької етнокультурної спільноти більший за середній і менший за великий.