Середньовічний Хотин

Головні великі будівлі - це замки-фортеці, або храми-фортеці. Вони були кам'яні, товстостінні зі зводами, простими та суворими зовні. Форми романської культової архітектури (великі площини) сприяли розвитку монументального живопису, що процвітав з XI ст. Для романського стилю характерні прості вертикальні та горизонтальні лінії, напівциркулярні віконні та дверні арки, аркади. Візуально вони виглядали досить вузькими. Такі риси надавали храму вигляд величності та суворості.

Чи в іншому перекладі того ж уривка Івана Огієнко: Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це тінь майбутнього, а тіло Христове.

Як відомо, український етнос, складовою частиною якого є українське населення Західнополісько-волинського регіону, виник на основі слов’янських племен. Історія їх етногенезу в цьому регіоні впродовж досліджуваного періоду була складною і в значно більшій мірі це стосується середньолатенсько-пізньоримського періодів. Згідно наукових даних дослідників, в римський період давні слов’яни на території України, куди відноситься й Західнополісько-волинський регіон, були розпорошені у складі різних етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Для цього регіону виключенням є пізньоримський період, коли його територію суцільним масивом займали вельбарські германські племена (можливо, що в пізньоримські часи тут проживала дуже незначна кількість праслов’ян). В середньолатенсько-пізньолатенський періоди праслов’янські племена на території України й, зокрема, в цьому регіоні, також були розпорошені у складі різних етнокультурних спільноти (стосовно пізньолатенського періоду маються на увазі праслов’яни східного та західного походження). В межах Західнополісько-волинського регіону розпорошення праслов’ян в ранньоримський період було виражено в меншій мірі, ніж в загальноукраїнському масштабі, оскільки тоді на цій території всі давні слов’яни перебували в одній зубрицькій етнокультурній спільноті, що мала різноетнічну структуру. В середньолатенсько-пізньолатенський періоди розпорошеність праслов’ян в цьому регіоні була виражена в більшій мірі, ніж в ранньоримські часи, оскільки на його території тоді було поширено декілька етнокультурних спільнот, що зумовлено зовнішніми міграціями племен. Всі ці факти та етнороз’єднавчий вплив зовнішніх іміграційних і внутрішніх міграцій в середньолатенсько-ранньоримський періоди: їх руйнівний вплив на етнокультурні спільноти, масові переселення племен з цього регіону на інші землі, перегрупування племен не сприяли потужним етнооб’єднавчим процесам в середовищі давніх слов’ян в Західнополісько-волинському регіоні в ці часи. В пізньоримський період етногенез східних слов’ян в цьому регіоні взагалі був ліквідований після переселення у повному (чи майже повному) складі з його території носіїв зубрицької культури.

Отже, ми живемо всередині трьох революцій, що тривають, і всі вони спрямовані на вихід із Середньовіччя до Модерну.

Ціннісно-ментальна революція породить нову українську культуру та стрімкий розвиток людського капіталу.