Середньовічний Хотин

Пам'ятками романського зодчества є міські собори у Вормсі, Шпейєрі та Майн-ці (Німеччина), собор Нотр-Дам ла Гранд у Пуатьє, собори в Тулузі, Орсивалі, Ар-лі, Велезі (Франція), собори в Оксфорді, Вінчестері, Норичі, Даремі (Великобританія) та в інших європейських країнах.

Буде справедливо назвати це відновлення «готикою останнього часу», або постмодерною готикою. Отже, які ж принципи покладемо в підвалини «нового старого» методу мислення, методу світосприйняття?

Держава є чимось вищим і чужим для людей, вони відчувають себе підданими, а не громадянами. Більшість населення має етнічну ідентичність, ґрунтовану на мові, культурі, спільній історії та спільному ареалі проживання, а цінності переважають фундаменталістські, патерналістські, сімейні, орієнтовані на стабільність і порядок, часом традиційно релігійні.

Іншого пояснення такому знущанню з досить простого податку ми просто не бачимо. Адже якби законодавець заглибився в історію питання, він легко виявив би, що запропонована ним модель оподаткування нерухомості є другою історичною формою побудинкового оподаткування, яка прийшла на зміну вогнищним, подимним, попічним зборам, що стягувалися з власників житлових будинків у ті далекі часи, коли будівлі були приблизно одноманітними. Зі зростанням нерівності жител платежі трансформувалися в податок, аналогічний сучасному українському — будинки оподатковувалися за кількістю вікон і дверей (у нашому випадку — за кількістю метрів). До речі, в окремих країнах, наприклад у Франції, такий податок мав безпосередній вплив навіть на архітектуру. Так ось, на зміну характерній для XVI—XVII ст. у Європі й для XXI ст. в Україні практиці вже у XVIII ст. прийшла нова концепція оподаткування нерухомості. Класик фінансової науки І.Янжул іще 1893 р. писав, що "об'єктом побудинкового податку повинен слугувати чистий дохід з будинку".

Так, в основу українського податку на нерухомість від початку покладено хибний принцип оподаткування нерухомості — виходячи з її форми (кількості метрів), а не економічної вартості. Такий підхід прямо суперечить основному принципу будь-якої податкової системи, відомому ще з часів класика меркантилізму Жана Бодена, основоположників фінансової науки Йозефа Зонненфельса і фон Юсти, не кажучи вже про представників усіх без винятку пізніших економічних і політичних шкіл, від фізіократів до марксистів, — принципу справедливості оподаткування.