Середньовічний Хотин

Своєю могутністю та фантазією вражають скульптурні зображення собору Паризької Богоматері (Нотр-Дам-де-Парі), Реймського та Шартрського соборів у Франції, Кельнського собору у Німеччині, Кентерберійського собору та собору Ве-стмінстерського абатства в Англії та інші.

Довідатися про різні події минулого можна лише поєднуючи інформацію, отриману з різних історичних джерел. Руїни будь-якого середньовічного замку, мовчазні свідки минулих епох, завжди привертають до себе увагу істориків, письменників, поетів, збирачів фольклору й, звісно, просто любителів старовини та історії рідного краю. Замок, про який йтиме мова, розташований у селищі Середньому, що в Закарпатській області. В історичних документах Середнє вперше згадується на початку ХІV століття, а археологічні знахідки свідчать, що перше поселення виникло тут ще в епоху неоліту. Поява замку датується ХІІ століттям. Те, що нині залишилося від величної колись споруди, навряд чи привернуло би до себе увагу широкого загалу, якби не письменник Ден Браун і його нашумілий, для декого — скандальний, спекулятивний, а для когось — узагалі єретичний, роман «Код да Вінчі» та його екранізація. Завдяки книзі й фільму люди раптом відчули інтерес до тамплієрів — ордену християнських ченців-воїнів, заснованого 1119 року, після першого хрестового походу, і відлученого від церкви Папою Климентієм V у XIV столітті. Орден пішов у підпілля, але ще довго нагадував про себе, йому приписували величезні приховані багатства й таємні знання, які приховувала від народу реакційна Церква. У розпал «код-да-вінчі-манії» українські фанати дізналися, що оборонна вежа в закарпатському Середньому збудована саме тамплієрами, і почалося якщо не паломництво, то принаймні масове відвідування цієї споруди. ЗМІ зарясніли «сенсаційними» матеріалами про досі маловідоме селище, і навіть коли ажіотаж уже значно спав, в одному з інтернет-рейтинґів на кшталт «10 найцікавіших пам’яток України» десь посередині списку значився Середнянський замок, і саме у зв’язку з тамплієрами. Замок, тобто замкова башта, справді має стосунок до загадкового християнського ордену. Лицарі-ченці, які анітрохи не вважали за ганьбу займатися підприємницькою діяльністю, у часи своєї могутності вибороли собі привілей торгувати сіллю, яку видобували в Солотвині неподалік. На шляху від солотвинських копалень до європейських базарів вони вибудували мережу укріплень для оборони «соляної дороги» від лихих людей і збирання мита. Одним із таких укріплень і стала башта типу «донжон» у Середньому, зведена в ХІІІ столітті. Згідно з енциклопедією «Замки Підкарпатської Руси», це була вежа заввишки 20 метрів, площею 18,6 м х 16,5 м і стінами завтовшки понад 2 метри. Споруда наслідувала ще давньоримські сторожові вежі на Рейні та Дунаї. Окрім власне вежі, існувала також подвійна кругова захисна система валів і ровів із водою, а ще її оточував кам’яний мур із циліндричними баштами. Із певною натяжкою цей оборонний комплекс можна назвати й замком, хоч у класичному розумінні це неправильно. Вежа була призначена як для спостереження за шляхом, так і для нетривалої оборони. Усередині споруда розділялася дерев’яними перегородками на три яруси з драбинами, сходами й міцною середньовічною «столяркою». Після майже півторастолітнього володіння тамплієрами, відтоді, як вони потрапили в немилість, замок перейшов до іншого чернечого ордену — Святого Антонія, згодом — до ордену Святого Павла, а потім розпочався бурхливий, як і вся історія пізнього Середньовіччя, кількасотлітній відтинок часу, коли Середнє переходить із рук в руки різних господарів. У XV—XVI століттях у цій місцевості розвивається виноградарство, яким селище славиться й сьогодні. 1557 року володарі Середнього з роду Добо працею полонених турків видовбують неподалік замку чотири кілометри винних підвалів, які нині належать винзаводу «Леанка» й стали популярною туристичною атракцією, ключовою точкою «Закарпатського винного шляху». Під час австро-турецьких та австро-угорських війн XVIІ століття замок пережив низку ударів, на початку XVIІІ століття вежа відігравала певну роль у війні угорських куруців і дворян під керівництвом Ференца ІІ Ракоці проти Габсбурґів і знов потерпала від бойових дій. У мирний час ремонтувати її чергові власники Середнього не квапились, оскільки сувора оборонна башта не відповідала тогочасній архітектурній моді. При спробі реставраційних робіт уже за радянських часів (70-ті роки минулого століття) були знайдені сліди великої пожежі, яка завдала башті найбільшої шкоди. На жаль, у подальшому реставраційних робіт фактично не проводилося, окрім спорадичних розкопок. До слова, завідувач відділу архітектури Закарпатського крає¬знавчого музею Йосип Кобаль стверджує, що орден тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. За його словами, ченці жили не в замку, а в монастирі, однак існує міф про те, що після їхнього вигнання з Франції тамплієри заховали у середнянській вежі всі свої чималенькі скарби. Інші ж історики стосунку лицарів-монахів до пам’ятки не спростовують, тому залишмо це спірне питання професіоналам. А кілька років тому в закарпатській пресі з’явилося повідомлення про те, що фортецю в Середньому планує відновити український осере¬док модерних тамплієрів — сучасного ордену на подобу своїх знаменитих попередників. Отак, зовсім несподівано, історія замку знову зрушила з мертвої точки. Але яким буде її продовження та чи буде воно взагалі?

Гімни такого типу першими почали використовувати східні християни. Гімни стали важливою складовою візантійської літургії. Їх використання в західній церкві було запроваджено Амвросієм (єпископом Мілану з 374р.). Він сам складав багато гімнів, але ми знаємо лише чотири, які точно належать йому: «Aeterne rerum conditor», « Deus Creator omnium», «Iam surgit hora tertia», «Veni redemptor gentium».

Цей коментар дає зрозуміти, що в V ст. вже склалося традиційне щоденне коло богослужінь. Ігірія підкреслює важливу роль, яку грала тут музика, майже безперервний спів псалмів. В тих, що зібрались є можливість приймати участь у виконанні музики, коли підчас псалма вони відповідають. Тут можна допустити співпадіння з однією з традицій юдаїзму - перекличкою кантора, що співав один стих, а всі відповідали йому другий. Згадані тут гімни, можливо, були певним типом музики, які відрізнялись де в чому від псалмів, як гімни Амросія з Мілану. Щодо антифону, то це коротке речення, що входить в склад пісні. Це значення для середньовічної псалмодії потім значно зросло.

Звісно, атеїсти, скептики та блюзніри були і в середньовіччі, і навпаки, щиро віруючи люди є і тепер. З 13 століття широко відомий вислів імператора Фрідріха Гогенштауфена – «Ступора мунді», «світового дива», як його називали сучасники, про трьох шахраїв – Мойсея, Ісуса та Мухаммеда. Але не Гогенштауфен лишився мірилом цінності Середньовіччя як цивілізаційної системи, а могутня віра, яка рушила суспільствами, хоч і була скерована не на правдиві цілі церквою.