Середньовічний Хотин

Отже, хай нiхто не осуджує вас за їжу або питво, чи за яке свято, або за новий мiсяць, або за суботу: це – тiнь майбутнього, а тiло у Христi. Hехай нiхто не зваблює вас самовiльною смиренномудрiстю та служiнням ангелiв, втручаючись у те, чого не бачив, безрозсудно величаючись тiлесним своїм розумом i не тримаючись голови, вiд якої все тiло, з’єднуване i змiцнюване суглобами та зв’язками, росте зростом Божим. Отже, якщо ви з Христом померли для стихiй свiту, то для чого ви, як тi, що живуть у свiтi, дотримуєтесь постанов: не доторкайся, не споживай, не займай все нищи вживанням – за заповiдями та вченням людським. Воно має тiльки вигляд мудрости в самовiльному служiннi, смиренномудростi та виснаженнi тiла, але не має будь-якого значення‚ крім хіба насичення плотi.

Середньовічне мистецтво не знало поділу на професійне та народне. Пам'ятки мистецтва створювали безіменні майстри, що були ремісниками. Майстри, що зводили собори, прагнули показати світ у його багатогранності та завершеній гармонійній єдності. Намагання знайти певну закономірність цілісності світу породило принципи ієрархії, що визначали характер архітектури та мистецтва, співвідношення у них структурних і композиційних елементів.

«Поки вони чекають, співаються гімни і антифони; після кожного гімну чи антифону читається молитва.

Національно-визвольна революція, як це буває завжди і всюди, швидко перейшла у Війну за незалежність, адже імперії нікого так просто не відпускають.

Таким же подібним чином існує і «ідеальне» Середньовіччя, яке подарувало світу чимало цінних кодів, окрім переслідування, фанатизму та різанини «невірних». Саме в ту епоху людина відчувала присутність Бога в своєму повсякденному бутті як обов’язкову умову його –буття – сталості. Саме тоді всі свої відкриття людина співвідносила з Біблією, та мріяла про неосяжне – про здобуття такої благодаті, яка нарешті зробить диявольську силу над нами абсолютно неефективною. Тоді знали і Бога і диявола, але основною емоцією реального Середньовіччя був страх, тоді як в нашу «построзумну» добу ми начебто не боїмося ані Бога, ані чорта. Правда, страх існує щодо непередбачуваності природного нашого середовища, яке начебто намагається помститися людству, та щодо прибульців та полтергейсту, але цей різновид страхів також не є чимось новим. Це той самий страх смерті, покарання та відпадіння від «Божого порядку» в світ бісівський, який мучив і середньовічну людину, страх хаосу, страх, що Бога нема, і ми насправді «самі вдома».