Середньовічний Хотин

Ілюструвалися як богослужебні, так і книги світського характеру. Наприклад, знамениті французькі «великі хроніки» представляють у картинах всю історію Франції, починаючи з Меровінгів, а німецька книга любовних пісень «Рукопис Мапессе» (XIV ст.) є образотворчим літописом «куртуазного» побуту, з турнірами, полюваннями, подвигами на честь «прекрасної дами». Особливо цінними є Кельтські рукописи, яким характерна висока художня майстерність та виразність. Це - Біблія Дарроу, Євангеліє Ліндисфарна та Біблія Келлса .

У цілому образотворче убранство готичних соборів (статуї, рельєфи, вітражі та вівтарний живопис) відігравало роль образної енциклопедії середньовічних богословських знань. Цікаво, що у кожному соборі домінувала якась окрема тема. Паризький - присвячувався Божій Матері і всьому, що з нею пов'язано. Ам'єнський собор з фігурами пророків на фасаді виражав ідею месіанства. Собор в Лані, на перший погляд, висуває алегорії наук та вільних мистецтв і розповідає про чудеса творіння. У Реймському соборі особлива роль відведена портретам французьких королів. Шартський собор охоплює усі розгалуження середньовічної думки і представляє символічну картину світу небесного і світу земного.

Сутеніло. У дворику музею «Арсенал» юрмився натовп, який чекав на дещо нове, цікаве та інтригуюче — нічну екскурсію. Охочих узяти участь у екскурсії було значно більше, ніж сподівалися організатори. Люди прийшли парами, сім’ями, а то й цілими групами. Адже у Львові лише розпочинається «життя» незвичайних екскурсій, а нове завжди цікаве.

Така сама ситуація і в суспільствознавстві. Ми маємо стільки нових даних про людські спільноти, що обробити їх треба новим мовним механізмом, але його нема, ще не склався. Є тільки застарілі ментальні методики з епохи Просвітництва, котрі дискредитували себе ще в 19 столітті, якщо вірити Керкегору та іншим, тому ж Ніцше, наприклад, котрий проголошував, бідолашний, про смерть Бога, маючи на увазі, вірогідно, остаточну смерть просвітницького уявлення про Бога.

Підкльошева культура ідентифікується як давньослов’янська шляхом встановлення ретроспективних зв’язків між нею і наступними археологічними культурами: пшеворською, а потім культурами історичних слов’ян: празько-корчацькою, пеньківською, північно-західними слов’янськими старожитностями VI – VII ст. [12]. Не можна погодитись із тими ланками, які стосуються празько-корчацької і пеньківської культур. Празько-корчацька культура виникла в Україні, а в Польщу вона потрапила після переселення туди її носіїв в часи великого розселення слов’ян. Пеньківська культура взагалі не існувала на території Польщі. З наукових даних В. Барана випливає, що на основі слов’ян пшеворської культури сформувалась дзедзіцька слов’янська культура [2]. Отже, можна вважати вірною таку схему ретроспективних зв’язків: підкльошева, пшеворська, дзедзіцька культури, північно-західні слов'янські старожитності VI— VII ст. У їх складі перебували слов’яни (у перших двох праслов’яни, а в наступних – середньовічні слов’яни).