Середньовічний Хотин
Правда, на початку 19 століття з’явилася нова течія в літературі, яку назвали згодом «готичною». Йшлося про суворі високі та темні замки, про жахи, вбивства та тортури, про містичні досвіди на тлі середньовічних споруд. Та в тому не було навіть зазіхання на якесь переосмислення досвіду середньовіччя. Просто мав місце початок пошуків нових мистецьких засобів через компонування старого дійсного з новим вигаданим. Спроба створити емоційний міф, який би успішно продавася. Нові часи – комерціалізація міфів, бо з’явився ринок збуту для цієї продукції, спроба поставити на конвеєр продукування гарантовано продаваних емоцій, хоча для багатьох з них звертання до середньовіччя було програмним і слугувало свого роду протестом проти браку чистої віри середніх віків (як для Новаліса, наприклад).
Але інша група дослідників, яких стає все більше, пов’язує носіїв милоградської культури з балтськими племенами (з одним їх відгалужень), зважаючи на її походження та поширення на території Південної Білорусі балтських гідронімів [1, с. 252]. На балтську приналежність милоградської етнокультурної спільноти вказує, зокрема, її поховальний обряд. За даними І. Свєшнікова, в милоградських похованнях в басейні р. Горинь захоронені лежали головою на схід. Зафіксовані також випадки поховань з орієнтацією на південний схід [9, с. 71-74]. Як відомо, східна орієнтація праслов’ян в північній Україні має балтське походження. Згідно лінгвістичних даних В. Барана, вся територія Прип’ятського Полісся вкрита балтськими гідронімами, які передують слов’янській гідро- і топонімії і слов’янським археологічним культурам [3, с. 80]. Ці лінгвістичні дані можуть свідчити про балтське походження милоградської культури. На думку дослідників, її носії перебували в певній ізольованості від південних сусідів, що могло виникнути внаслідок їх приналежності до іншого етномовного світу [1, с. 255].
Середньовічний університет
Університети виникають в Середньовіччі. Помилково стверджувати, що університет як форма навчального закладу існував раніше. Були чудові конфуціанські училища «школи напівкруглого басейну» ще в часи імперії Тан, з IX століття діяла вища школа Пандідактеріон в Константинополі, а школа Аль-Карауїн в Марокко діє з IX століття до наших днів, але все це по природі своїй не університети. Це абсолютно не применшує їх честі і слави, але університет — це дещо дуже конкретне.
Отже, перша місія України для світу — набути й осмислити досвід пізньої модернізації з одночасним входженням на поріг Нового Світу. Цей досвід стане в пригоді багатьом націям, що прямують до Модерну, але не досягли його. Успішна пізня модернізація — один з найбільших викликів сучасності, що стоїть перед мільярдами людей в усьому світі.
Держави цієї доби — це імперії та їхні колонії і напівколонії, а також напівнезалежні регіони зі складною ієрархією відносин, де перемішані люди різних етнічних ідентичностей.